Поняття та ознакидержави. Державний суверенітет

Поняття «держава» зазвичай вживається у двох значеннях:

• у широкому значенні: спільність людей, що проживає на певній території, представлена і організована органом вищої влади.

• у вузькому значенні: політична організація й система установ, які здійснюють верховну владу над населенням, яке живе на території певної країни. Вона існує разом з іншими політичними організаціями: партіями, профспілками тощо.

Держава — це суверенна політико-територіальна організація суспільства, керована апаратом управління, що виражає свою волю в загальнообов’язкових юридичних нормах і реалізує її за допомогою апарату примусу, податкової системи та інших інститутів, що забезпечують існування і реалізацію інтересів цього об’єднання як єдиної системи різноманітних соціальних груп.

Держава є універсальною формою політичної організації суспільства. Універсальність держави полягає в її реальній можливості керувати соціально неоднорідним суспільством, у наявності спеціальних органів, що забезпечують їй можливість реалізувати політичну владу, застосувати примус, надавати своїм інтересам загальнообов’язкового характеру. Тому саме державі приділяється центральне місце в політичній системі суспільства.

Основні ознаки держави:

1. Відділення публічної влади від суспільства, її неспівпадіння з організацією всього населення. Влада в державі зосереджується в руках професійного апарату управління, інші члени держави не мають доступу до цієї діяльності. Ця ознака відрізняє державу від родоплемінної організації, заснованої на принципах самоврядування.

2. Територія держави. Закони й повноваження держави розповсюджуються на людей, що проживають на певній території. Сама держава будується не за

Воронянський О.

3. Суверенітет, тобто верховна влада на певній території. Держава має вищу владу, рішення якої є обов’язковими для всіх громадян, організацій і установ. Лише їй належить право на видання законів і норм, обов’язкових для всього населення.

4. Монополія на легальне застосування насильства і фізичного примусу. Діапазон державного примусу надзвичайно широкий — від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Саме це визначає особливу дієвість державної влади. Для виконання функцій примусу держава має спеціальні засоби — озброєні загони, в’язниці тощо, а також органи — армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

5. Право на встановлення податків і зборів з населення. Податки необхідні для утримання державних службовців і матеріального забезпечення державної політики: оборонної, економічної, соціальної та ін.

6. Обов’язковість членства в державі. На відміну, наприклад, від такої політичної організації, як партія, перебування в якій є добровільним і не обов’язковим для населення, державне громадянство людина отримує з моменту народження.

7. Претензія на представництво суспільства як цілого й захист загальних інтересів та загального блага.

8. Наявність державної атрибутики (прапор, герб, гімн).

У сучасному міжнародному праві виділяють три мінімальні ознаки держави:

• територія, яку контролює держава;

• народ, що проживає на даній території і об’єднаний правовим союзом громадян — громадянством (у європейській правовій традиції, починаючи з XIX ст., він називається нацією);

• суверенна влада, що здійснює ефективний контроль хоча б над більшістю території й населення країни.

Державний суверенітет — верховна влада усередині країни й незалежність у відносинах з іншими країнами.

Суверенітет є характерною рисою, що відрізняє державу від інших політичних організацій.

Будучи суверенною, державна влада:

• по-перше, поширюється на все населення, на всі недержавні організації;

• по-друге, вона наділяється винятковим правом видавати обов’язкові для всіх закони й інші нормативні акти, здійснювати правосуддя, установлювати й стягувати податки й збори;

• по-третє, держава має в своєму розпорядженні особливі органи й установи, у тому числі для здійснення примусу (армія, поліція тощо).

Суверенітет держави вказує на її внутрішню і зовнішню незалежність від будь- яких форм влади. Зовнішній суверенітет відображається в незалежності державної

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія влади і держави в цілому від владного впливу інших держав та їхніх об’єднань у процесі здійснення своєї політичної влади. Внутрішній суверенітет відображається, насамперед, у незалежності державної влади від таких видів соціальних владних інститутів, як влада родини, влада партії, влада церкви, корпоративна влада, влада засобів масової інформації, влада кримінальних об’єднань. Крім того, внутрішній суверенітет указує на верховенство державної влади відносно цих видів соціальної влади, тобто більш високе її положення, обумовлене більшою повнотою владних функцій. Тільки державна влада має право на видання загальнообов’язкових юридичних норм. Тільки державна влада має право на здійснення законного примусу до виконання закону. Тільки державна влада має законне право на притягнення правопорушника до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення. Тільки державна влада має право на здійснення оподаткування, що надає ресурсне забезпечення для виконання державних рішень та утримання апарату держави.. Суверенітет також відображає неподільність державної влади.

Наявність монопольних владних прав і потужних організаційних, фінансових, силових важелів впливу на суспільство ставить державу в особливе положення серед інших політичних організацій, які здійснюють політичну владу.

Реалізація суверенітету пов’язана із здійсненням суб’єктом влади владних дій із здійснення свого панування. Кінцевою метою цих дій є пільговий доступ до ресурсів та цінностей, які перебувають у власності цього суспільства. У самому суспільстві змагання за доступ до обмеженої кількості ресурсів передбачає конкурентну боротьбу між різними угрупованнями та соціальними групами, що перешкоджає об’єднанню всього суспільства як реального суверена.