Перестрахування та співе і рахування

Класичне визначення перестрахування було дано в законодавс і ві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику. А призначення перестрахування полягає в тому, шоб убезпечити андеррайтера віл раніше взятих ризиків.

• Андерайтер юридична особа, відповідальна за укладення страхувальних (перестрахувальник) угод і формування

І портфеля страхових зобов'язань згідно з нормами страхового права та економічною доцільністю.

У вітчизняній практиці використовується таке визначення:

• Перестрахування страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частиш своїх обов'язків перед страх \-ватником \ іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який мас статус страховика або перестраховика, згідно і законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цссіао Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика). котрий ризик приймає, цесіонаріем

# Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називаютьретроцесісю. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризи к, ретроцесіонарієм.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Шляхом рстроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Яку страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Хоч основною загальною функцією страхових агентів і страхових брокерів е сприяння продажу страхових послуг, їм притаманні свої, специфічні функції

Здебільшого до послуг брокерів звертаються, перестраховуючи такі, що трапляються рідко, дорогі ризики: коли виникає необхідність розмістити їх на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує пере- страховувальний договір. А після ного підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15% негго-иремії.

—І Отже, головні функції брокера такі: |

----- > визначення об'єкта страхування та страхових ризиків, які

необхідно застрахувати клієнту,

----- ► проведення порівняльного аналізу послуг і фінансового стану

страховиків;

----- » підбір клієнту кращого, зі своєї точки зору, страховика;

----- * оформлення договору страхування;

----- ► здійснення контролю за своєчасним надходженням стра

хових внесків.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові. і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків: принцип найвищої сумлінності.

У разі купівлі в персстраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії, з премії. Отже, комісійна винагорода це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.

«* Існують такі види комісій:

> Оригінальна комісія відрахування з премії на користь цедента

Виплачується в перестраховувальній цесії.

> Перестраховуйвальна комісія відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

> Брокерська комісія - відрахування з премії на користь брокера. Слугує для покриття витрат, пов'язаних із розміщенням пере- страховувального договору. і враховуй прибуток.

Страховик (цедент) мас також право на тантьему комісію з приб>тку, що його перестраховик може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьема виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує нерест раховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховнком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

Значне місце у перестрахуванні посідають нерестрахонувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перса ра- хування. Пул страхування проводить продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або ексцсденту. Перестра- ховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами.

Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. З огляду на світовий досвід слід зауважити, що для збільшення місткості національного ринку перестрахування вживають різні заходи, один з них створення страхових і псресграховувальних пулів.

Перші паростки таких страхових об'єднань уже з'явились в Україні.

Необхідність у перестрахуванні з кожнем днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикованих ситуаціях

Перестрахування це необхідна умова забезпечення і фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика і незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

ІІсрестраховик. фінансово підгримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Цс дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Ураховуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. Л це дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основну закономірність страхування збитки кількох покриваються багатьма.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сгрияє захисту самого страхувальника: працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, то першими були епізодичні передачі найбільш небезпечних ризиків.

Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

> факультативи і;

> облігаторні (договірні) ;

> факультативно-облігаторні (змішані).

+ Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а пересграховик мав право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передасться окремо.

Отже, договір факультативного перестрахування цс індивідуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику. Характерною особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

Власне утримання економічно обгрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:

^ окремо за страховим полісом;

& за одним ризиком;

& за рядом ризиків.

+ Облігапюрне перестрахування передбачає обов’язкове віддавання персеграхувальником раніше узгодженої частини ризику за

всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

У договорі облігаторного перестрахування обов’язково визначаються ліміти відповідальності, перестраховывал ьна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття. Перестрахування на облігаторній основі мас універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, ліс на всіх страхових ринках світу. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки перестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у різних галузях і видах страхування В облігаторному, як і у факультативному перестрахуванні, ризики передаються прямо або через посередника. Зрозуміло, що вартість ризику, переданого в перестрахування через посередника, буде більшою, ніж у разі прямого передання.

Облігаторне перестрахування дозволяє збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину псрестраховувальної премії у професіональних перестраховиків світу.

У практиці перестрахування інколи використовується поєднання методів перестрахування, так зване факультативно-облігаторне перестрахування.

+ При факульпитшвио-облігаторному перестрахуванні ком- панія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов’язаний прийняти обумовлені договором ризики.

Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторшеть для нерестраховика.

Зрозуміло, що перестраховик, який укладає факультативно- облігаторний договір, мас повною мірою довіряти компанії-цедент у. оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежать від перестрахувальника. Тому перестраховик не завжди зацікавлений у факультативно-облігаторному договорі, віддаючи перевагу звичайній факультативній цесії. яка дає йому змогу всебічно проаналізувати кожний ризик.

Факультативно-облігаторне перестрахування використовуєтьея в особливо великих, небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпано місткість пропорційних договорів.

Існує безліч різних за формою перестраховувальних договорів. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії, власним утриманням. Проте всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між

перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестрахувальних

операцій

+ Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки. Всім договорам пропорційного перестрахування притаманна характерна особливість: збитки та премії за оригіналі,тими полісами розподіляються між цедентом і перестраховиком у відповідній пропорції і прив’язані до страхової суми.

Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення непропорційного перестрахування - гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам оплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором Відповідальність за непропорційним договором установлюється в абсолютній сумі (договір ексцедента збитковості). Непропорційні договори перестрахування є досить мобільними, простими в обробці та організації, але водночас і більш збитковими. Хоча пропорційні договори виникли значно раніше, однак тенденція сьогодні така, що непропорційні договори набувають більшої ваги, насамперед з розглянутих щойно причин. Цим пояснюється зростання інтересу страховиків до непропорційних договорів.

Один і той самий об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і, за згодою страхувальника, кількома страховиками.

• Співе трах у випин страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеиіши частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.

При цьому договір мас містити умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у

взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком. що має більшу частку. Однак це не зобов’язує йою. як прийнято у пропорційному перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішенням лідируючого страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки

Якщо страхувальник застрахував об'єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за недострахованою часткою Інколи страховики, які беруть участь у співстрахуванні. вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частку ризику.

Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.

Хоча з юридичного погляду співстрахування та страхування різні, за своєю економічною сутністю вони дуже схожі В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків га страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках. В обох випадках відповідно координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.