ВСТУП
Світове господарство на сьогодні характеризують такі ключові чинники, як процес його ускладнення, волатильність темпів зростання, інституціоналізація форм взаємодії національних економік, посилення їх взаємозалежності в умовах нестабільності та мінливості в глобальних масштабах.
Як результат, основною тенденцією періоду сучасного економічного зростання стала нерівномірність економічного розвитку та розподілу благ науково- технічного прогресу, яка характеризується високою диференціацією за рівнем доходів між країнами, що породжує геоекономічні розриви в міжнародних відносинах. У зв’язку з цим країни світу виявляють попит на модель економічного розвитку нового змісту, яка відповідатиме умовам адаптивної ефективності держави, потребам людини в їх ціннісній і цільовій трансформації, ускладненні та розширенні, з одночасним підвищення вимог до якості життя та комфортності середовища проживання. Нова модель економічного розвитку має випереджати мінливість світу та процесів, що в ньому відбуваються, забезпечувати прорив у реалізації гіперзавдань.Такою моделлю конкурентної економіки, на нашу думку, може стати модель випереджаючого економічного розвитку. Стратегічна потреба в такому типі моделі економіки обумовлена низкою внутрішніх причин мотиваційного, суспільно-культурного, духовного характеру, законів і закономірностей економічного розвитку сучасного суспільства.
Формування інформаційно-діалектичного світогляду визначає спроможність сучасного суспільства відображати емпіричну дійсність випереджаючими темпами. Звідси виникає універсальна закономірність — об’єктивна здатність суспільства щодо адаптації до зовнішніх умов, яка полягає у швидкому відображенні подій навколишнього середовища. Це стосується також сучасної держави, д ля якої випереджаючий економічний розвиток стає філософією мислення, що дозволяє їй передбачати, прогнозувати зміни та виклики в глобальній економіці, з випередженням реа-
■ F
гувати на них, набувати міжнародні технологічні конкурентні переваги, мінімізуючи ризики, забезпечуючи створення випереджаючих форм функціонування економічної системи, соціальних інститутів тощо.
За цих умов суспільство та держава через політичні інститути та інститути економічної влади, використовуючи переваги ринкових механізмів, мають виявляти пильність до раніше непомічених можливостей економічного розвитку та забезпечувати умови їх потенційної випереджаючої реалізації засобами економічної політики.Випереджаючий економічний розвиток, який виступає новою якісною формою прояву загального сучасного розвитку, існує незалежно від суспільних очікувань, є потенційно можливим у будь-якій економічній системі та піддається активації методами ефективної мотивації, котра вивільняє внутрішні спонукальні мотиви свідомої людської поведінки до розвитку на випередження, до завчасного створення інституціональних та економічних умов для реалізації нових потреб суспільства. Водночас випереджаючий економічний розвиток виступає як потенційна здатність суспільства відображати емпіричну дійсність, випереджаючи попит і потреби, а також як об’єктивна даність, явище, котре закладене в потенціал системи економічних відносин, є невідворотним процесом в умовах перегляду загальноцивілізаційних цілей і цінностей людства, зростання їх інтелектуально-ціннісної складової, зміщення мотивації і трансформації суспільного світогляду. Такий тип розвитку індукує механізми саморозвитку та самоеволю- ції економічної системи, а його передумовами є прориви в методології та методах управління макро- і мікрорівнів, технології, постановці й реалізації надзавдань у досягненні стратегічних цілей.
Ці прориви в управлінні (організації) та технології активуються на основі використання ефективних мотиваційних чинників розвитку, ендогенних і персоніфікованих у високоінтелектуалізо- ваному суспільстві, де роль нематеріальної мотивації постійно зростає. Змінюється роль знання, котре відтепер домінує в процесах випереджаючого економічного розвитку.
Інститути мотивації в моделі випереджаючого економічного розвитку пов’язані з готовністю держави, бізнесу та людини, зокрема, діяти та формувати нові їх види.
Інститути мотивації можуть існувати на рівні держави, корпоративного сектору, суспільства та індивідів. Робота інститутів державної влади зводиться до формування таких механізмів, які сприятимуть якісній трансфер- маци економіки, народного господарства та суспільства, технічній і комерційній реалізації нових наукових ідей, що випереджатимуть інші країни. Інститути державної влади та суспільства мають виступити як такі, що здатні ставити цілі розвитку і визначати технологічну межу, яку необхідно досягти, аби сформувати та вступити в новий технологічний уклад не еволюційним, а проривним шляхом.Тобто, на сучасному етапі відбувається становлення форм економічної політики, які містять механізми ефективної реалізації довгострокових стратегічних цілей і задоволення сучасних потреб суспільства на випередження. Не будь-яка економічна політика спроможна забезпечити ефективне відтворення, розподіл, обмін, споживання та заощадження, а лише та, що враховує закономірності розвитку сучасних економічних систем і забезпечує комплексну реалізацію принципів інноваційної економіки на практиці, детермінує рушійні сили мотивації до праці та продуктивної господарської діяльності. Саме така економічна політика виступає інструментом реалізації стратегічних цілей випереджаючого економічного розвитку. Отже, ефективна економічна політика— це політика, котра реалізує принципи випереджаючого розвитку та інноваційної економіки, забезпечуючи досягнення стратегічних цілей розвитку та нових потреб суспільства проривним шляхом.
Нинішній стан світової науки та інтеграційні процеси в ній самій мотивовані формуванням надскладних людиновимірних систем. Онтологічні метапарадигральні зрушення очікуються в усіх сферах людської діяльності та відбуватимуться революційним шляхом як у фізичному, екологічному, екзистенціальному аспектах, так і в економічному, соціальному та політичному вимірах загалом. Відбувається метасистемний перехід людини і суспільства на якісно новий рівень розвитку в умовах інтелектуалізації суспільства, трансформації його світогляду, «мотиваційного зміщення» і дематеріалізації виробництва.
Зріє небезпідставне очікування парадигмального онтологічного та антропологічного зміщення. Прагнучи осмислити подібну перспективу з економічного погляду, ми спираємося на дві основні ідеї: людина і середовище її проживання нерозривно пов’язані між собою, радикальна трансформація сучасних технологій визначає перспективи економічного розвитку держави; як має діяти держава, щоб забезпечити всебічне удосконалення людини в її єдності із середо-вищем проживання, та які існують можливості у держави для маневру економічної політики з метою забезпечення розвитку людського потенціалу, інтелектуальних і посту тилітарних потреб людини, адаптації сучасної держави до динамічних умов посилення міжнародної інноваційної конкуренції?
Отже, метою монографічного дослідження є теоретико-мето- дологічне обґрунтування субстанціональних причин, ключових ознак, принципів і форм існування та вияву випереджаючого економічного розвитку в сучасному світовому господарстві, а також розроблення, на цій основі, теорії і моделі випереджаючого економічного розвитку та засад відповідної економічної політики щодо реалізації можливостей випереджаючого розвитку в забезпеченні стратегічних потреб суспільства.
У першому розділі монографії «Теоретико-методологічні засади дослідження сутності та інституціональних форм розвитку в економічній теорії» автор обґрунтовує причини парадигмаль- них змін у дослідженні процесу економічного розвитку, пояснює логіку трансформації архітектоніки його важелів, досліджує світове господарство та інституціональні форми існування випереджаючого економічного розвитку, зміну ціннісних координат сучасного суспільства; доводить, що для пояснення ускладненого буття, невідворотних процесів парадигмального зсуву в координатах складних людиновимірних систем, виникає потреба в новій економічній теорії. Ця теорія має бути спроможною до рефлексії нестандартних явищ і процесів господарського життя сучасного суспільства та до вироблення інтегративних принципів економічної політики випереджаючого розвитку для країн з нижчим рівнем економічної результативності.
Такою теорією автор вважає теорію випереджаючого економічного розвитку, яка має надати відповідь на питання щодо можливостей реалізації принципів випереджаючого розвитку в економічній політиці держави, економічних законів, з метою забезпечення суспільних стратегічних потреб.Визначаючи методологічні та прототеоретичні основи цієї теорії, автор доводить наявність «шансів» техніко-економічного прориву для країни з позиції еволюційної теорії, теорії довгих хвиль, неоінституціональної теорії. У межах інтеграційного перетину різних теоретичних підходів, на думку автора, стають зрозумілими можливості, що створюються для країн, у їх прагненні мінімізувати розрив за рівнем економічного розвитку з провідними державами, а також механізми забезпечення інклюзивносгі до всеохоплюючої світової конвергенції. Остання виступає об’єктивною можливістю до зближення країн за рівнем економічного розвитку, що створюється глобалізацією побічно. Значна роль у розділі присвячена вивченню та аналізу інституціональних параметрів фрагментарного прояву моделі випереджаючого економічного розвитку у світовому господарстві, моделям поведінки економічних агентів з позиції неошумпетеріанського підходу.
У другому розділі монографії «Проблеми формування методології дослідження політики випереджаючого економічного розвитку» доводиться роль сучасної держави, напрями її трансформації та принципи економічної політики випереджаючого розвитку в реалізації суспільних стратегічних цілей. Особливе значення автором відводиться інституту політики, політичному виміру суспільного розвитку та випереджаючого зокрема. Водночас аналізується еволюція наукової думки в XX столітті щодо формування теоретичних засад економічної політики випереджаючого розвитку через призму таких наукових шкіл, як кейн- сіанство та посткейнсіанство, неокласика, неоінституціоналізм. Обґрунтовується криза неоліберальної доктрини і право кожної країни на впровадження економічної політики на основі незалежного, від досвіду інших країн, урахування особливостей та інституціональних параметрів її функціонування.
Суттєву увагу в третьому розділі монографії «Ключові чинники та принципи формування моделі випереджаючого економічного розвитку» приділено дослідженню субстанціональних причин і детермінант випереджаючого економічного розвитку (людському та інтелектуальному капіталу), інституціональним формам його існування (інноваційна економіка, економіка знань, економіка довіри, економіка навчання та ін.), його ключовим принципам, інституціональній структурі, мотиваційні системі, науково-технічному прогресу, науково-технічній політиці та її ролі в інтенсивно-інноваційному способі виробництва. Особливу увагу акцентовано на вивченні впливу загальноцивілізаційних чинників випереджаючого економічного розвитку, механізму їхнього впливу на економічну політику, а також роль цивілізацій- ної уніфікованості та дискретності для зростання національних економік. Не менш важливу частину цього розділу монографічного дослідження займає аналіз міжнародного досвіду реалізації принципів випереджаючого економічного розвитку, де здійсню-
ється спроба ідентифікувати деякі «універсальні рецепти» запуску економічної політики випереджаючого розвитку для країн з посттрансформаційною економікою.
У четвертому розділі монографії «Складові механізму реалізації моделі випереджаючого економічного розвитку в системі стратегічних потреб сучасного суспільства» визначається інсти- туціональна готовність економіки України, причини наявних економічних проблем і соціальний механізм вивільнення потенціалу суспільства до випереджаючого економічного розвитку та переходу, до відповідної економічної моделі з якісно-оновленим, орієнтованим на стійке економічне зростання інструментальним контентом економічної політики. Водночас аналізується змістовна сутність концепції випереджаючого економічного розвитку в системі координат стратегії стійкого розвитку. Надаються пропозиції з активізації мотиваційних механізмів випереджаючого розвитку та аналізуються селективні та прямі інструменти економічної політики випереджаючого розвитку у світовому господарстві. Не залишено поза увагою дослідження та аналіз механізмів фінансування випереджаючого економічного розвитку, його основних інститутів, науки та освіти. Доводиться практична значущість партнерських відносин держави та бізнесу в інноваційній сфері, у зв’язку з чим висвітлюється думка стосовно концептуалі- зації державно-приватного партнерства, як інструменту економічної політики випереджаючого розвитку.
Теоретико-методологічні узагальнення та результати цього дослідження, на наш погляд, мають важливу практичну значущість для трансформації економічної політики національних держав, у напрямку підвищення загальної ефективності економічної системи, та для економіки України зокрема. Остання перебуває в затяжній структурній кризі й нагально потребує нової філософії мислення інститутів держави та альтернативної економі- ко-політичної доктрини для запуску мотиваційних механізмів випереджаючого економічного розвитку.
Висловлюємо щиру подяку своєму науковому консультанту, заступнику завідувача кафедри політичної економії обліково- економічних факультетів Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, доктору економічних наук, професору Зайцеву Юрію Кузьмичу за наукове ідейне натхнення, змістовні порада та дружню психологічну підтримку в підготовці та віщанні цієї монографії.