Логіка й мова

Закони та форми мислення як предмет вивчення логіки є ідеат ними об’єктами. Вони набувають матеріального вигляду в мое можуть бути виділеними лише шляхом спеціального аналізу мовн контекстів.

Розглянемо тепер основні функції та складові мови, а також специ­фіку мови логіки.

Мовою у широкому сенсі називають будь-яку знакову систему, що виконує функції формування, збереження та передачі знань (інформа­ції) і є засобом спілкування між людьми. Комплексним вивченням мови займається окрема наука - загальна теорія знакових систем, яка ана­лізує мову в трьох аспектах: синтаксичному, семантичному та прагма­тичному.

Синтаксис (від грецького συvταξις - побудова, порядок) - вивчає структуру мови: способи утворення, перетворення та зв’язку між зна­ками.

Семантика (від грецького σημavτικoς - той, що позначає) - вивчає смислову сторону слів та висловів, відношення між знаками, а також зміни в значеннях слів в історичному розвитку мови.

Прагматика (від грецького πpaγμaτικoς - практичний) - вивчає практику застосування мови людиною і відношення людини до самої знакової системи.

Мови поділяються на природні та штучні.

Природні, або національні мови - це історично сформовані в сус­пільстві звукові (слово), а потім і графічні (письмо) знакові системи. Вони виникають для задоволення суспільної потреби людей у закріп­ленні та передачі накопичених у ході практичної діяльності знань та для задоволення потреби у спілкуванні людей. Природна мова допо­магає мисленню “відтворювати” повну картину світу, давати назви предметам дійсності, описувати стан, поведінку їх тощо і, таким чи­ном, бути основним засобом фіксації знань про предмети дійсності.

7.