Форми мислення і закони мислення
Мислення людини відбувається у певних логічних формах і підлягає певним законам логіки.
Форма мислення — це спосіб відображення предметів і явищ об'єктивної реальності.
Основними формами мислення є поняття, судження і умовиводи.
Поняття, наприклад, — це така форма мислення, яка віддзеркалює предмет у його суттєвих ознаках. Так, поняття "угода" відбиває угоду як явище дійсності в таких ознаках. "Угодою визначаються дії громадян і організацій, спрямовані на установлення, зміну або припинення громадянських прав або обов'язків". Те ж спостерігається під час розгляду будь-яких інших понять.
Судження — це інша форма відображення предметів і явищ дійсності, ніж поняття. Судження — форма мислення, яка відтворює не предмет у цілому, а окремі його ознаки, властивості, зв'язки і відношення у вигляді утвердження або заперечення належності предмету певної ознаки чи властивості.
Предмети суджень такі:
1. Дарування є договір.
2. Угода, яка не відповідає вимогам закону, є недійсною і т. д.
Умовивід є зв'язок суджень. Це форма мислення, в якій з одного, двох чи більше суджень виводиться нове судження. Наприклад:
Будь-який договір є угода.
Дарування — договір. Отже, дарування є угода.
Логічну форму не можна розглядати як "чисту" форму, позбавлену змісту і незалежну від нього. Форми мислення (поняття, судження, умовиводи) є формами об'єктивного змісту, об'єктивних зв'язків і відношень між речами.
Форми мислення не є апріорними (додосвідними) логічними формами, не дані людині в готовому вигляді, а виникли у процесі багатовікової пізнавальної практики людини.
Форми мислення — це форми не самих речей, а форми відображення предметів і явищ реальної дійсності на ступені абстрактного мислення. Форми думки не збігаються з формами існування предметів, що віддзеркалюються. Логічні форми — це форми ідеального існування предметів і явищ у мисленні людини.
Форми думки у певних кордонах незалежні від відмінностей у змісті окремих предметів, від конкретного матеріалу. Вони однакові і застосовні до найрізноманітніших предметів, до будь-якого конкретного матеріалу.Будь-яка думка має конкретний зміст і певну будову (структуру). Зміст думки складає віддзеркалені в ній властивості і відношення конкретних предметів і явищ об'єктивної дійсності. Наприклад, зміст поняття "людина" становить такі ознаки людей, відтворені в цьому понятті, як:
1) здатність виробляти знаряддя праці, 2) здатність мислити і 3) володіти мовою. Зміст судження "Усі договори є юридичні угоди" становить належність усіх договорів до класу юридичних угод.
Структура думки — це її будова, спосіб поєднання складових думки.
Кожна форма мислення має певну структуру. Для виразу структури думки у формальній логіці користуються символами.
Розгляньмо, що таке структура думки стосовно суджень і умовиводів. Візьмімо три судження: 1. Усі дерева є рослини. 2. Усі громадяни країни є правоздатні. 3. Усі вигідні інвестиції є прибутковими.
Ясна річ, конкретний зміст наведених суджень різний, однак вони мають між собою й дещо спільне. Цим спільним є спосіб зв'язку складових суджень, їхня структура. Кожне з розглядуваних суджень має предмет судження (логічний суб'єкт): у першому судженні ним є поняття (слово) "дерево", у другому — "громадяни країни", у третьому —"вигідні інвестиції". У кожному з цих суджень є предикат (логічний присудок), який відтворює ознаку, що належить предмету думки. У першому судженні предикатом є поняття "рослина", у другому — "правоздатність", у третьому — "прибутковими".
В усіх трьох випадках суб'єкт і предикат пов'язані словом "є".
Якщо тепер ми відхилилися від конкретного змісту цих суджень і, користуючись символами (S — суб'єкт, P — предикат), запишемо структуру суджень у вигляді формули, то вона буде для всіх них однією й тією ж:
"Усі S є Р".
Можливі судження, що мають і іншу структуру.Розглянемо тепер такі два умовиводи:
1. Усі метали проводять електрику.
Олово — метал.
Отже, олово проводить електрику.
2. Усі громадяни держави є правоздатні. Петренко — громадянин цієї держави. Отже, Петренко є правоздатним.
Конкретний зміст цих умовиводів різний, але в них є й загальне:
а) обидва складаються з трьох суджень, із яких перші два є вихідними (засновками), а останнє — вивідним судженням (завершенням), оскільки воно утворене із понять, наявних у вихідних судженнях;
б) у вихідних судженнях (засновках) обох умовиводів міститься одне спільне поняття (у першому ним є поняття "метал", а в другому — поняття "громадяни держави"), яке відсутнє у вивідному судженні.
Це загальне у побудові різних за конкретним змістом умовиводів і утворює їхню структуру. Щоб записати її у вигляді формули, позначимо загальне поняття, що міститься у вихідних судженнях обох умовиводів, буквою M предикат першого вихідного судження і предикат висновку — Р, суб'єкт другого вихідного судження і суб'єкт завершення — S. У цілому формула, яка виражає структуру розглядуваних умовиводів, така:
M-P
S-M S- Р,
Як бачимо, формальна логіка, досліджуючи форми мислення, відхиляється від конкретного змісту думки. Порівнюючи різні думки, вона виявляє лише загальне у них, їхню структуру. В цьому полягає одна зі специфічних особливостей формальної логіки як науки.
Процес виявлення структури думок, виведення формул,.установлення всіх складових того чи іншого судження є формалізація думок. Формалізація дає змогу формулювати певні закони і правила.
Мислення людини не безладне, воно підлягає певним законам, завдяки яким стає логічним. Основними законами логіки є: закон тотожності, закон суперечності (несуперечності), закон виключеного третього і закон достатньої підстави. Порушення (не дотримання) вимог будь-якого з цих законів призводить до того, що мислення стає нелогічним.
1.5