Зміст

Оскільки злочин є результатом кримінальної конфліктної поведінки, його ознаки можна використати для характеристики кримінального конфлікту, принаймні стосовно злочинної сторони. Кульмінацію кримінального конфлікту становить діяння як вольова усвідомлена поведінка (вчинок) суб'єкта злочину (фізичної осудної осо-

би, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність), що безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Діяння має бути винним (вчиненим умисно або з необережності), протиправним (його караність та інші кримінально-правові наслідки чітко визначені в кримінальному законі) і караним (підлягати кримінальному покаранню). Суспільна небезпека такого діяння полягає в тому, що його наслідком є заподіяння (або реальна небезпека заподіяння) шкоди відносинам, які охороняються кримінальним законом.

Традиційна модель аналізу злочинів недостатньо враховує характер міжособистісної взаємодії між злочинцем та жертвою, яка відбувається до скоєння злочину. Проте інколи кримінальні конфлікти, особливо насильницькі, спричиняються конфліктними ситуаціями на між- особистісному рівні (принаймні, їм передують такі негативні дії, як образи, залякування, приниження людської гідності, шантаж тощо). Багато злочинів певною мірою зумовлені віктимною поведінкою самих жертв (потерпілих), яка сприяла злочину. Роль жертви в настанні небажаних наслідків під кутом зору її морально-психологічних якостей та особливостей поведінки (агресивність, розбещеність, деспотичність, жадібність, довірливість, схильність до вживання алкоголю, наркотиків тощо) вивчає спеціальна галузь кримінології — віктимологія.