за системою правозастосовних та правоохоронних органів.
Виходячи з компетенції цих органів, можна визначити, до якого органу слід звертатися у разі виникнення конфліктної ситуації.
Чинне законодавство України (закони "Про судоустрій України", "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про звернення громадян" та ін.) чітко визначає компетенцію правоохоронних органів та порядок прийому і терміни розгляду звернень громадян. Проте, як свідчить практика, такі конфлікти незрідка провокуються адміністративною плутаниною у різних відомствах, управліннях, відділах, затягуванням розгляду справ тощо. Реальну можливість запобігти таким негативним явищам надає гарантоване Конституцією України (ст. 55) право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.До зазначених вище критеріальних підстав типології юридичних конфліктів М. І. Панов додає конфлікти нормотворчості та пра-
возастосування. Юридичні конфлікти можуть виникати як у процесі створення законів, так і в процесі їх реалізації чи застосування, а також під час вдосконалення, внесення змін чи доповнень, скасування тих чи інших нормативних актів. Усі ці конфлікти перебувають в ієрархічній залежності. Так, нерозв'язання конфлікту на стадії творення закону призводить до конфліктів на наступному етапі його застосування.
Цей аспект юридичної конфліктології тісно пов'язаний з проблемою юридичної колізії. Вона ж, або, як її називають в літературі, "конфлікт законів" (наприклад, національного законодавства з нормами міжнародного права, чинного законодавства з Конституцією, підзаконних актів із законами тощо), як суперечність лежить в ос-нові конфлікту. Особливо це стосується такого недостатньо вивченого його різновиду, як когнітивний юридичний конфлікт, який зазвичай має теоретико-правовий характер.
Знеособлена юридична колізія не може підмінити всієї сутності, структури, механізмів розвитку та розв'язання конфлікту. На відміну від колізії юридичний конфлікт — це "зіткнення між людьми, що є суб'єктами права і носіями певних юридичних поглядів, позицій, які діаметрально протилежні та потребують конфліктної взаємодії з метою досягнення урівноваженості" [50, с. 155-157]. Натомість відсутність юридичної колізії, узгодження законів та інших нормативно-правовихактів з конституційними нормами сприятиме запобіганню конфліктам у нормотворчості. З огляду на сказане можуть бути корисними запропоновані Ю. О. Тихомировим критерії відповідності правових актів Основному Закону [45, с. 257]:
відображення конституційних ідей і принципів;
правильне використання конституційних понять і термінів;
прийняття нормативно-правових актів правомочними суб'єктами;
урахування місця акта у правовій системі та вимог до його форми;
дотримання встановленої процедури підготовки, прийняття та набрання актами сили;
кореляція суті норм правових актів і відповідних норм Конституції;
стійке правозастосовне тлумачення змісту правових норм.
Юридичний аспект об'єктивно займає належне місце у багатьох
видах конфліктів. Уміння спрямовувати вирішення конфліктів у площину права, застосовувати юридичні засоби — важлива умова незворотності процесу демократизації державного і суспільного життя.