1.4. Розвиток конфліктології на пострадянському просторіта в Україні

Перші наукові праці з конфліктології з'явилися лише наприкінці 80-х. Системний підхід до дослідження конфліктів закладено в монографії В. В. Дружиніна, Д. С. Конторова, М. Д. Конторова "Введение в теорию конфликта" (М., 1989). Конфлікти, на думку авторів, на сучасному етапі суспільного розвитку, коли повсюди застосовуються складні системи управління за участю людини-оператора, вийшли за межі суто гуманітарної проблематики. Соціальні конфлікти, основна роль у яких належить людському факторові, так чи інакше пов'язані з технікою; вони відбуваються як у соціальній, так і у технічній сферах. Проблемі вивчення конфліктів присвячувалися й деякі інші праці [11].

Активно розробляється конфліктологічна проблематика у сучасній Росії. Починаючи з 1990 року в Москві Інститут соціології та Міжнародний центр загальнолюдських цінностей видають періодичні збірники "Социальные конфликты: Экспертиза. Прогнозирование. Технология разрешения". Щорічно відбуваються "круглі столи" з найактуальніших проблем конфліктології. За даними відомих російських

дослідників А. Анцупова та А. Шипілова, на початок 90-х років кількість публікацій з конфліктологічної проблематики збільшилась у п'ять разів і сягала понад триста на рік.

Актуальні методологічні проблеми сучасної теорії конфліктів роз-глянуто у книзі В.

Аналізу процесу формування сучасної конфліктології як наукової дисципліни присвячена колективна монографія "Социальные конфликты в современной России: проблемы анализа и регулирования" (М., 1999). Її автори розглядають методологічні проблеми соціальних конфліктів, показують особливості становлення різних напрямів конфліктологічного знання: політичної та юридичної конфліктоло- гії, формування конфліктології етнонаціональних відносин, кон-фліктів у становленні ринкових відносин та підприємництва. Особлива увага приділяється розгляду засобів та способів адекватного аналізу та ефективного врегулювання соціальних конфліктів у перехідному російському суспільстві.

Сучасні дослідження конфліктів, здійснювані у річищі соціологічної та психологічної традицій, дедалі більше враховують нагальні потреби практичного вирішення конфліктних ситуацій. Соціологічний напрям дістав посилену соціально-політичну інтерпретацію [36].

Природа, мотиви, форми та способи вирішення конфліктів тісно пов'язуються із соціально-політичними процесами, що відбуваються у суспільстві. Психологи, досліджуючи внутрішньоособистісні, між- особистісні та міжгрупові чинники конфліктів, зосереджують увагу на взаємодії людей у конфліктних ситуаціях, питаннях надання психологічної допомоги у разі виникнення конфліктів.

Інтенсивно досліджуються проблеми управління конфліктами у соціально-економічній та інших галузях суспільного життя. Заслуговує на увагу монографія І. Ворожейкіна, А. Кібанова, Д. Захарова "Конфликтология" (М., 2000), в якій вдало поєднано наукові та прикладні знання про конфлікти, досліджується роль керівників ор-ганізацій, фахівців з управління персоналом у врегулюванні конфліктів у сфері державного та муніципального управління, підприємництва, соціальній сфері.

Зусиллями вчених-юристів під керівництвом академіка РАН В.

Білоруські вчені запропонували продуктивні підходи до вивчення конфліктології не лише як науки про конструктивні конфлікти, а й мистецтва попередження негативних наслідків і вирішення конфліктних ситуацій. Створюються комплексні програми та навчальні посібники з конфліктології, що відкриває реальні можливості готувати у вищих навчальних закладах майбутніх фахівців зі спеціалізацій "конфліктолог", "психолог-конфліктолог", "менеджер з конфліктів" [15].

В Україні, коли вона входила до складу СРСР, зважаючи на ідеологічні догми про неможливість загострення суперечностей та конфліктів при соціалізмі, конфліктологічна проблематика не досліджувалась. Ілюзії безконфліктності переносилися навіть у сферу міжосо- бистісних відносин. Поодинокі дослідження обмежувалися вивченням ситуацій напруги у відносинах, що пов'язувалося з недоліками в окремих колективах та хибним стилем керівництва. Рекомендації зводилися до завдань оптимізації морально-психологічного клімату в трудових колективах.

Глибокі зміни в українському суспільстві, що відбулися на межі тисячоліть, політичні та соціально-економічні реформи, загострення соціальної напруги актуалізували звернення науковців до проблеми конфліктів. Передусім виникла потреба у розробці методологічних засад української конфліктології, оскільки існуюча західна конфлік- тологічна парадигма відображає конфлікти стабільного громадянського суспільства, яке в Україні поки що відсутнє.

Напрацюванню теоретико-практичних підходів до вивчення та розв'язання конфліктів в українському суспільстві, систематизації конфліктологічних знань сприяло проведення міжнародних конференцій "Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі" (1993 р.); "Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства" (1994 р.); "Конфлікти в сус-

пільстві: діагностика і профілактика (1996 р.) та видання їх матеріалів.

З'явилися авторські наукові праці, підручники та навчальні посібники, в яких досліджуються загальнотеоретичні та спеціальні аспекти конфліктологічної проблематики [7; 17; 41; 61; 80; 81].

Першою в Україні працею з конфліктології для правоохоронців став виданий у серії "Психологія у системі силових структур держави" навчальний посібник професорів О.

Значною подією у розвитку української конфліктологічної і юридичної науки стала поява підручника для студентів вищих навчальних закладів юридичних спеціальностей "Конфліктологія" за редакцією професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова (Харків, 2002). Автори вперше в українській конфліктології поєднують проблему конфліктів з правовими інститутами, розглядають конфлікт не в абстрактному соціальному просторі, а в реальному зв'язку з існуючими правовідносинами, юридичними механізмами і чинним законодавством.

Сьогодні конфліктологію викладають у вищих навчальних закладах, на часі підготовка професійних конфліктологів, створення певних науково-методичних структур, які б вивчали прояви конфліктів у різних сферах суспільного життя та створювали спеціальні теоре- тико-практичні методики їх розв'язання. Позитивним є розуміння необхідності розглядати конфліктні ситуації з урахуванням української ментальності, притаманної українському суспільству специфіки, особливостей його історичного розвитку.

До основних проблем подальшого розвитку вітчизняної конфлікто- логії, на думку відомого українського конфліктолога М. І. Пірен, на-лежать такі [81, с. 32]:

напрацювання категоріального та понятійного апарату, створення наукової бази конфліктології;

інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного підходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їх раннього виявлення з використанням сучасних системно-математичних методів, ЕОМ;

підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження проблем прогнозування, запобігання та розв'язання конфліктів, створення спецгруп конфліктологів-практиків;

вивчення й уміле запозичення світового досвіду з конфліктоло- гії за допомогою організації та проведення міжнародних конферен-

цій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших країн для ознайомлення з набутим досвідом;

• організаційно-дослідна робота для створення підручників і методик для практичних порад щодо розв'язання та запобігання конфліктам.