Виробники та продавці політичного товару.

Зовні, якщо не замислюватися над реальною політичною діяльністю, ситуація досить очевидна. Справді, та чи інша партія або політик розробляють свої ідеї, пропозиції, гасла й пропонують їх населенню (приміром: «Я за нейтральний статус України», «Пропоную зробити російську мову другою державною в Україні» тощо).

Однак все це стає не настільки очевидним, якщо використовуються маркетингові підходи. Для того, щоб чітко визначити, про що йдеться, наведемо думку французького вченого П. Шампаня, що працює у сфері соціології політики: «Фактично йдеться про виникнення нового соціального простору, де панує сукупність діючих осіб - продавців опитувань, політологів, консультантів з питань комунікації та політичного маркетингу, журналістів тощо. Використовуючи сучасні технології, такі, як зондажі, телефонні опитування, комп’ютери, радіо, телебачення тощо, ці фахівці приписують незалежне політичне існування «громадській думці», яку вони самі й фабрикують. Її аналіз і маніпулювання нею стали особливою професією. В результаті відбулися глибокі зміни в характері політичної діяльності».

Навряд чи до цього можна додати щось істотне. П. Шампань справді помітив ту обставину, що при переході до використання політичного маркетингу в суспільстві змінюється політична реальність і сам характер політичної діяльності. Можна сказати, що основними «дійовими особами» на політичній арені стають не самі політики, політичні лідери, а політичні консультанти, соціологи, журналісти, які групуються навколо них, і які своєю діяльністю створюють якісно нову, принаймні іншу від традиційної, політичну реальність.

Добре це чи погано? Чи є в цьому випадку маркетинговий підхід позитивним для ефективного й демократичного розвитку суспільства?

Однозначної відповіді немає. Все залежить від того, на що спрямовуються зусилля таких фахівців.

У якості споживачів політичного товару, що очевидно, виступають різні групи населення, тією чи іншою мірою причетні до політичного життя суспільства. На відміну від ситуації з політичним ринком, у якості якого теж виступають різні верстви населення, електорату, тут, з огляду на маркетинговий підхід, диференціюються подібні шари за ознаками соціально-демографічними (стать, вік, освіта тощо), регіональними (регіони країни, а також населені пункти різного масштабу), психографічними (розподіл населення за транссоціальними ознаками, що показують, з яких причин люди, що мають однакові соціально-демографічні характеристики, діють на політичному ринку по-різному; і навпаки – ті, що мають різні характеристики, діють у сфері політичних виборів ідентично).

Такий підхід в українській політичній практиці використовується в останні роки майже постійно. Так, політтехнологи БЮТ докладають особливих зусиль для роботи в центрі й на заході України; комуністи намагаються не втратити електорат у старших вікових групах тощо. Особливо цікавий сьогодні (на жаль, це поки що ніхто серйозно не вивчає) психографічний аналіз різниці електорату таких досить подібних за основними політичними параметрами політичних сил, як БЮТ і блок «Наша Україна - Народна самооборона». Тим часом, на нашу думку, глибокі дослідження в цьому напрямі могли б реально допомогти цим політичним силам серйозним чином позиціонувати свої програмові документи, а також електоральну діяльність у процесі виборів.

Здійснений аналіз сутності маркетингового підходу до політики і його використання в Україні свідчить, що саме цей підхід потенційно може стати однією з методологій наукового пізнання політичної реальності й регулювання відповідних процесів, що використовуються нині в соціально-політичній сфері.

Для того щоб зрозуміти логіку загальної ситуації в окрузі, регіоні під час виборів варто проаналізувати різноманітні види, джерела інформації, які у передвиборний час мають дуже сильний вплив на повноту та об’єктивність політичного аналізу. Як правило, фахівці з передвиборного «піару», користуються цілим арсеналом дослідження суспільства, в основі яких лежить збирання та аналіз інформації і вироблення на основі цього певних висновків, пропозицій, порад, установок.

Одним з найголовніших методів дослідження суспільства є спостереження, яке дає можливість постійно і всюди поглиблювати і накопичувати знання, поінформованість у тому чи іншому питанні, аспекті передвиборного життя. На спостереженні ґрунтується чимало PR-досліджень серед, яких виділяють три найбільш розповсюджених типи:

– соціологічні дослідження, завдання яких – з’ясувати установки та думки людей, тобто, що вони міркують з приводу певних подій;

– комунікаційний аудит, його завдання з’ясувати неузгодження, що виникають під час спілкування керівників передвиборної кампанії або кандидата з цільовими групами громадськості; керівники можуть мати припущення щодо правильності своїх методів роботи, використовуваних засобів інформації, послань в той час як громадськість, на яку вони розраховані може підтвердити або спростувати ці припущення;

– неформальні дослідження, до складу яких входить: накопичення фактів, контент-аналіз різноманітних інформаційних матеріалів тощо. Ці методи не потребують безпосереднього втручання в роботу об’єктів дослідження.

Дослідження ринку влади передбачає вивчення та аналіз політичної культури суспільства, рівня розвитку партійно-політичних структур, банку політичних лідерів (тобто політичної та правлячої еліти) і, звичайно, настанов суспільної свідомості.

Якщо перші три чинники досліджуються традиційними методами політичного аналізу, то стереотипи суспільної свідомості можна дослідити насамперед через вивчення громадської думки.

Вивчати громадську думку можна через опосередковані, прямі й спеціалізовані канали надходження інформації.