РОКУ 1675
Король, стоячи у Браславлі и Паволочи, казал докучати, и так піхота Дорошенкова здалася королеві, которих до двора своего король узял и барву[828] и плату оним дал.
Стоячи там король з войсками, учинил голодню, а Дорошенко жадною мірою не хотіл поддатися, але посилал по орду, которая вскорі зимою до оного вийшла, не даючи оному з королем до згоди прийти. И так перезимовавши король у Браславлю, пошол до Кракова на коронацію 126 , и там по городах позоставали коменданти, тоест у Браславлю, Немерові, Жорнищах, Олінцях, в Бару и в инних.Того ж літа браславці здалися Дорошенкові и хотіли жолніров вибити, але того не доказали[829] и мусіли уходити з Браславля. И так комендант спалив Браславле и уступил до Немирова, але поста- рому браславцов у Ладижині жолніре,напавши,пожаковали, а инних постинали, а напотом у Бершади. И так тая Україна стала пуста, боостатоктихлюдей Побужа и торговичане зийшли1 на Задніпря.
Того ж літа боярин князь Ромодановскій, скупивши войска его царского величества и скупившися з гетманом Іваном Самуйлови- чом, ходили ку[830] [831] Дніпру и посилали войско свое до Корсуня, кото- рим Корсун здался. И так ycix людей с Корсуня с полковником їх спровадили на Задніпря. A ляхи, пришовши, спалили Корсун з церквами, а под Чигирин ходил подезд[832], тилко ж нічого не вскурали. Але вийшол Сірко з Запорожжа, с которим згоду узял Дорошенко и присягу виконал на подданство его царскому величеству и послал своїх послов на Москву, а напотом и санжаки отослал на Москву своїм тестем 126. Толко ж в том мало правди было, бо постарому посилал до турчина и до хана о помоч тое літо, манячи, отзиваючися слугою его царского величества, але жаль было гетманство положити. От которого своеволніе компанії и піхота почали рватися на Задніпря уходити, и для того почал з запорожцами мешкати в приязни и живность, горілки, тютюн, гроши[833] оним слати, сподіваючися того, же его гетманом утвердят, а до того, же юже ні от кого не ба- чил приязни: ані от ляхов, ані от татар а от турчина — за санжаки обавлялся,— а найболшей з запорожцами згоду принял, сподіваючися, жеоного наставлят гетманом и на Задніпрю, бо перед тим жадною мірою не хотіл в згоді з Запорожжем мешкати, але еще про- мишлял и поднимался турчинові зносити Запорожже, бо найболшей оногонелюбили козаки запорозскіе, же поддался турчинові.
И так зостаючи Дорошенко у Чигирині, любо юже в малой купі, и под собою держачи городков мало, тилко Чигирин, Крилов, Черкаси, Медведовку, Жаботин, Мошни 127,— постарому на Задніпря гетманові не хотіл поклонитися и гетманство отдати, але гетманом отзивался и посилал до орди, але орда оного не послухала. Также и до турчина посилал, але и тот за свою зневагу, же отдал санжаки, розгніваній, оному помочи не дал. Тилко з самою піхотою своевол- ною.которой при собідержалтисяч пултори [834] [835],даючи оним платугро- шевую и живность з тих городов оному послушних міли,— на yci сторони манил своею приязню и своїми приязними подбужал 8 так запорожцов, яко теж и в Полтавщині и инних городах українских през людей собі зичливих, жеби ся збунтовали на своего гетмана и на раду зезволили [836] на обрання гетмана, що юже инніе почали ся были бунтовати, але запорожци на тое не зезволилися у раді.