3. Проблема пізнавальності світу(скептицизм, агностицизм, оптимізм)
Скептицизм – схилбність до розмірковування, розглядання. Стверджують про відносність будь-якого знання та про неможливість будь-що стверджувати напевно, не вікидають але сумніваються у можливості досягнення людиною дійсності.
(Секст Емпірик, засновниками цього філософського напряму вважаються давньогрецькі мислителі Пиррон, Тимон Флиунтский і Аркесилай (IV–III ст. до н.е.), Джованні Піко делла Мірандола, Мішель де Монтень(«Досліди»). Скептицизм – фідеїзм – прагнення заснувати знання на релігійній вірі. – до істинного пізнання можна прийти через бога.Агностицизм – крайній прояв скептицизму, повне заперечення будь-якого знання яке б повністю відповідало б істині. Кант, Девід Юм. Ствердження трансцендентності пізнання, його предмету для суб’єкта. Кант доводить, що сутнісь речі, тим чим вона є насправді та її прояв для нас абсолютно різняться. Людський досвід обмедений, а світ, який ми пізнаємо, є значно ширше за наші можливості пізнання. Вся інф про світ проходить через наші органи відчуттів, це і наші розумові здібності змінюють цю інфу. Джерело агностицизму – це релятивізм(абсолютизація мінливості, текучості явищ: неможливість отримання адекватних знань через те що все є швидкоплинним) і конвенціоналізм(на кож іст етапі у спільноті науковців виникають домовленості щодо знання).
Оптимізм. Оп-сти вважають, що світ є доступний розумінню. Ця теза виводиться з переконання, що з одного боку всесвіт є розумною структурою, і тому його можна проаналізувати з боку його логічності і впорядкованості. З іншого боку людина – це мікрокосмос – структурна частина всесвіту, в якій також проявлені всі елементи та зв’язки, що існують у всесвіті, і вони є доступними для людини і для розуміння людиною. Гегель: Завдання людини лише пізнати.