адміністративне та індикативне регулювання.

банки і банківську діяльність” виділяється дві основні форми регулю- вання банківської діяльності – адміністративне та індикативне регу- лювання.

В основу адміністративного регулювання покладено використан- ня засобів впливу переважно організаційно-владного характеру.

Поняття форми досить часто застосовується також у значенні внутрішньої організації структури, і з цієї точки зору цілком логічним є виділення в межах адміністративного регулювання таких його тісно пов’язаних між собою складових частин, як:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Всі зазначені вище форми адміністративного регулювання утво-

рюють цілісну систему і охоплюють повний управлінський цикл.

Перший етап цього циклу полягає у встановленні вимог та обме- жень щодо діяльності банків. На цьому етапі відбувається так зване “банківське регулювання”, яке згідно із статтею 1 Закону України

“Про Національний банк України” полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи бан- ківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відпо- відальність за порушення банківського законодавства.

Другим етапом є реєстрація банків і ліцензування їх діяльності. Реєстрація і ліцензування має на меті оцінку здатності і можливості новостворюваних банківських установ або таких, що планують роз- ширити перелік здійснюваних банківських операцій, провадити бан- ківську діяльність відповідно до законодавства України та норматив- но-правових актів Національного банку України.

встановлено Положенням про порядок створення і державної реєстра- ції банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001

№ 375. Порядок і умови ліцензування банківської діяльності визнача- ються у Положенні про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від

17.07.2001 № 275, а також Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 16.08.2001 № 344.

Третім етапом є нагляд за діяльністю банків. Відповідно до стат-

ті 1 Закону України “Про Національний банк України” банківський на-

гляд – система контролю та активних впорядкованих дій Національного

банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими кредитно-фінансовими установами у процесі їх діяльності за- конодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Здійснення банківського нагляду регламентується законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяль- ність”, згаданими вище постановами Правління Національного банку України, а також Інструкцією про порядок регулювання та аналіз дія- льності комерційних банків, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 № 141, Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвер- дженим постановою Правління Національного банку України від

17.07.2001 № 276 тощо.

І, нарешті, за результатами здійснення банківського нагляду, у випадку виявлення відхилень від закріплених у законодавстві або но- рмативно-правових актах НБУ правил, залежно від їх характеру і мож- ливих наслідків, НБУ може застосовувати до банків чи інших кредит- но-фінансових установ заходи впливу адміністративного чи фінансового характеру (статті 73 і 74 Закону України “Про банки і банківську діяль- ність”) або надавати рекомендації щодо діяльності банків.

Адміністративне регулювання здійснюється в правовій формі, тобто шляхом видання нормативно-правових та індивідуально- правових актів.

На відміну від адміністративного, індикативне регулювання пе-

редбачає використання комплексу змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України за допо- могою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як мо- нетарної передумови для економічного зростання і підтримки високо- го рівня зайнятості населення.

Наведені у статті 66 Закону України “Про банки і банківську дія-

льність” складові індикативного регулювання можна згрупувати за двома ознаками. До першої групи необхідно віднести засоби впливу, що пов’язані із визначенням кількісних параметрів банківської діяль- ності, зокрема:

1) встановлення обов’язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов’язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій.

При здійсненні індикативного регулювання за допомогою таких засобів Національний банк України реалізує свої владні повноваження через інструменти, що мають суто економічний зміст, хоча і тут регу- лювання здійснюється у правовій формі, тобто шляхом видання пра- вових актів.

Інша група включає до себе форми регулювання, що передбачають використання засобів впливу непрямого характеру. До них, зокрема, можна віднести:

1) визначення процентної політики;

2) рефінансування банків;

3) кореспондентські відносини;

4) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні ін-

тервенції;

5) операції з цінними паперами на відкритому ринку;

6) імпорт та експорт капіталу.

Непрямий характер впливу проявляється в тому, що він здійсню- ється опосередковано, через відносини, в яких НБУ є не органом дер- жавного управління, а юридично рівноправним суб’єктом. Діяльність НБУ як банку, що здійснюється в зазначених формах, багато в чому визначає ситуацію на фінансовому ринку в державі, а через це впливає й на поведінку інших його учасників. Наприклад, здійснюючи валютні інтервенції, НБУ впливає на курс національної валюти, збалансовує попит і пропозицію на іноземну валюту і тим самим запобігає спеку-

лятивним проявам з боку комерційних банків, що і є однією із цілей регулювання банківської діяльності в цьому випадку.